Вшанування пам’яті жертв Голодомору 1932-1933 років

В останню суботу листопада біля монументу «Жертвам Голодомору 1932-1933років», зібралися небайдужі жителі громади, щоб вшанувати пам’ять жертв однієї з найтрагічніших сторінок історії нашого народу, пам’ять жертв Голодомору 1932-1933 років. В цей  день глибокої скорботи і туги за мільйонами обірваних життів наших співвітчизників. Голодомор, що прокотився трьома потужними хвилями Україною, забрав тисячі й тисячі життів українців, став масштабною національною трагедією, яку підсилили переселення, тюрми, табори. Голодомор 1932-1933 років був геноцидом Українського народу, організованим комуністичною владою з метою його підкорення; Радянська влада побоюючись повстань та виступів українців проти їй злочинних дій, проти колективізації, вирішила запобігти спротиву населення найжорстокішим способом, винищивши населення країни. Наша країна завжди була житницею, наші поля, наші невтомні селяни, годували не тільки Україну. І як таке могло статися, що нам самим не вистачило їжі? А відповідь проста, нас сплановано хотіли винищити, щоб подавити спротив населення, проти радянської влади, яка бачила в нас загрозу своєму правлінню.

Внаслідок умисного створення умов, несумісних із життям, за менш ніж календарний рік (зима 1932 – літо 1933) в Україні загинули мільйони людей. На жаль, страшні обставини злочину та свідома заборона ведення статистки смертності унеможливлюють встановлення точної кількості й вичерпного поіменного списку жертв. За даними науковців, найбільше постраждали лісостепові регіони України із давніми козацькими традиціями та потужним національним рухом під час Української революції 1917-1921 років – Полтавщина, Черкащина, Кіровоградщина, Київщина, Поділля. У цих регіонах в окремих районах упродовж 1933 року вимерло понад половину населення.

Мільйони ні в чому не винних жертв, яких вже ніколи не повернеш, – це є наша пам’ять і водночас, застереження майбутнім поколінням всього людства.   Ми мусимо пам‘ятати про кожного, кого тогочасний режим змусив страждати і гинути страшною смертю, не дав розквітнути новим паросткам життя, аби цей гіркий досвід минулого ніколи не повторився.

Ми винесли важкий урок з історії і повинні пам’ятати про всіх жертв Голодоморів, ми не повинні бути байдужими, ми маємо бути людьми.      Запаліть свою свічку, зігріваючи душі тих, кого в тридцять третьому не відспівували, не оплакували, не проводили, не поминали…

На завершення учасники мітингу запалили свічки та поклали квіти до монументу «Жертвам Голодомору 1932-1933рр.»